Про сумну, самотню і невзуту

Нарешті до моїх загребущих ручок потрапив перший альбом обожнюваних мною Аби MC під назвою "Аби музику слухали" (вже друга невимовна дяка А.К.). Ну, що ти вдієш, багато хороших речей я пізнаю у зворотному порядку – це вже, певно, карма.

І от тут я виявила, що одна з пісень альбому зветься "Сумлива bossa". Послухала, потім ще перевірила в інформації до треків – справді, Гайтана. Тільки-от замість сумлива у відомому хіті фігурує простіше й менш чепурне самотня.

Альбом "Аби музику слухали", до речі, вийшов у 2001 році. Я не полінувалася відшукати, коли ж пішла в люди "Самотня боса" Гайтани. Щодо самої пісні я не певна, але альбом, на якому ця пісня вийшла ("Слідом за тобою"), побачив світ у 2005-му. Ну от, задоволено подумала я, спочатку була кава.

Але виявилося, що все знову не зовсім так. Варіант Аби MC теж насправді є переспівом – на пісню "Blue Bossa" Кенні Доргема. Причому саме переспівом, а не перекладом, бо коли не брати до уваги мови, текст там відрізняється суттєво. Автором абиемсішного тексту є абиемсішний же Геннадій Сидоров. Хто написав слова до Гайтаниного "Самотня босса", мені довідатися не вдалося. Кидаю всі три варіанти тексту пісні сюди.

BLUE BOSSA
Music by Kenny Dorham
Lyrics by Joan Cartwright
(взято звідси) 

A place inside my heart
Is where you live
Memories of our start
The love you give 

Days when we’re alone
And you are in my arms
The blueness of the trueness of our love
Nights of moonlit skies
A gentle kiss 

Something in your eyes
Fills me with bliss
Hold me in your arms
And then I will recall 

The blueness of the trueness of our love
The thought of how we met
Still lingers on
How can I forget 

That magic dawn
All the warm desire
The fire in your touch
The blueness of the trueness of our love



СУМЛИВА BOSSA
Слова: Геннадій Сидоров, співає Гайтана

Бонус-трек до альбому "Аби музику слухали" Аби MC (2001)

(взято звідси)

Приспів:
Сумлива боса... (4)

Все, що в нас з тобою в житті було
Я кинула на ґрунт, мов бите шкло.
Босоніж по ньому з краю в край
Сумлива боса йду від тебе в рай

Приспів

Йду по сходах зламаних надій,
Звідти, де лишила сором свій,
Босоніж по мріях,
Яких уже нема,
Сумлива боса далі йду сама.

Приспів


САМОТНЯ БОССА
Виконує Гайтана, альбом "Слідом за тобою" (2005)

(взято звідси)

Як свіча, згоріли всі почуття
Дні щасливі сплили у небуття
За коханням своїм
Якого вже нема
Самотня босса далі йду сама

Приспів:
Ммм самотня босса
Ммм самотня босса

На стежинах зламаних надій
Я шукаю квіти таємних мрій
В моїм серці стужа
На душі зима
Самотня босса йду собі сама

Приспів

Вибач, Гуччі

Взагалі я маю звичку читати всі можливі написи на тому, що купую. Але це не стосується тих випадків, коли з річчю, яку я надумала придбати, у мене велика чиста любов з першого погляду. Звісно, навіть це не завадило б мені, скажімо, прочитати напис "Bitch club" на футболці - але, але, але.

Коротше кажучи, коли я купувала собі сумку, мій мозок не був обтяжений інформацією, що це - гарнюня підробка під Gucci. Бо ключове слово - гарнюня. Про те, що я власним гаманцем підтримала виробників підробок "під фірмУ", я довідалася у трамваї вже дорогою додому. Ну, і як нормальна, ощасливлена новенькою річчю особина жіночої статі, я вирішила, що пофіг і взагалі все гаразд.

Я, в принципі, і зараз так думаю. Але зацікавилася: а як же мав виглядати той, так би мовити, оригінал? І полізла на сайт Gucci. Тепер прошу, можете порівнювати:

 це супер-пупер сумочка від Gucci

 а це моя сумка

Попри моє дуже тверде переконання, що оригінали завжди кращі, тепер я принаймні можу зловтішатися: у мою сумку влазить папку формату А4, а в оригінал - ні. Що ж, напевно, Жінка Gucci не носить із собою папок формату А4)))

Пост музично-поетичний

Одразу кажу неоригінальну, мабуть, річ: з поезією у мене стосунки досить невизначені. Не будемо зараз колупатися у деталях і причинах, мова не про це. Просто майте на увазі, що писати подібний пост для мене дещо нетипово, от і все.

А мову я збиралася завести про аудіоінсталяції. Одразу орфографічне зауваження. Бачила це слово через дефіс, але таке написання чомусь не вкладається до моєї впертої голови. Мої спостереження показують, що подібні слова втрачають дефіси, коли починають більш-менш приживатися. Як "аудіоплеєр", приміром. Тому я писатиму разом.

Дуже грубо кажучи, аудіоінсталяція - це тексти (поетичні, але не обов'язково), начитані на музику. В аудіоінсталяціях автор найчастіше не співає. Ще варіант - співає, але не автор))). Коротше кажучи, варіантів море, тому не бачу сенсу розвозити тут цю незрозумілу теорію без практики. Тут слухати треба. І бажано на самоті - принаймні дегустувати. Ну, це мені так здається.

Отака вийшла непрофесійна, зате щира і, головне, халявна реклама - аудіоінсталяції як жанру, а ще заразом і ресурсу, де я нарила можливість цей жанр слухати: MyRadio - Радио Инсталляции. Слухати можна на сайті, а можна в вінампі чи вінампоподібних плеєрах (aimp, наприклад). Може, ще у чомусь, але я не пробувала. На інет-радійчику чути голоси - реальні чи внутрішні)))) - й іноземних авторів, і майже іноземних, російських тобто, і наших, україньских, що саме по собі гріє. Тож мов можна наслухатися - тільки так.

Ну, і мають бути, напевно, ще й інші ресурси, просто поки я полінувалася шукати. Знайду - допишу.

Наука в інтернетрях

Колись я тільки починала юзання великого і страшного Інтернету (такого великого і страшного, що я досі зі священним трепетом затискаю shift, набираючи першу букву в його повній назві, це вже з нетом якось притерпілося). І от в епоху того колись, за часів сидіння в черзі в Інтернет-клуб, матюкання немилосердно малої швидкості в універі і животіння на місячну квоту 2 мегабайти - тоді  я була майже свято переконана, ніби в Павутинці, окрім халявних і нехалявних рефератів, нічого, пов'язаного з навчанням чи, Боже збав, якоюсь там науковою діяльністю, немає. А от нічого подібного.

Виявилося, в неті не бракує суто наукових ресурів, де можна почитати розумування спеців у найрізноманітніших галузях. І це не лише блоги вищезгаданих спеців. Принаймні, електронних примірників наукових статей в Інтернеті море, хоч, певно, все ж не океан. А що ґелґотливий Google не так вже й часто видає посилання на подібні статейки - то, виявляється, для цього існують інші пошукові системи, спеціалізовані. В того самого Google є родич-науковець Google Scholar (кому цікаво, ось), причому ця безкоштовна й непогана, хоч і бета, системина - далеко не герой-одинак. З суто студентської любові до халяви почну з інших безкоштовних пошукачів, принаймні, тих, про які я знаю.

По-перше, це голландська система Scirus. Мені, якому-не-якому, а все ж ІТ-шнику, вона подобається, бо публікацій на комп'ютерну тематику там не бракує. Але для успішного юзання Scirus бажано, дуже бажано товаришувати з англійською, оскільки, хоча система підтримує кириличні запити, інтерфейс все рівно є англійським, а при пошуку в наших більш-менш рідних публікаціях система вкрай мило тупить.

Далі, російський пошукач Scholar.ru. Сама користувалася поки що замало, аби говорити щось хороше чи погане. Але рєбята-братове однозначно молодці. В нас, наскільки я знаю, системи такого рівня поки нема. Сподіваюсь, хоч передбачається.

З системою з надійним ім'ям BASE я поки що знайома лише на рівні how do you do. Хоча яке там how do you do, вона ж німецька. Для тих, хто не sprechen, наявні також версії інтерфейсу англійською, польською та іспанською. Кириличні запити підтримує.

І ще кілька безкоштовних систем, які красуються у моїй магістерській роботі, але якими я користувалася лише на рівні кількох тестових запитів. Переконалася, що з кирилицею вони не товаришують, і тимчасово облишила. Колись доберуся. Хто хоче мене обскакати, ласкаво прошу: Science Search, Science Research, OJOSE.

А ще західний світ, дещо непоправніше розбещений Інтернетом, аніж наші терени, вже досить давно користується аналогічними платними пошукачами. Платить зазвичай установа, де ви-гіпотетичний маєте щастя трудитися. Відчути тиху українську жабу до безнадійно гнилого посткапіталізму можна зокрема отут, отут і отут. До речі, платним буває не лише використання пошукової системи, а й перегляд і скачування конкретної статті. А це вже стосується і цілком невинних безкоштовних пошукачів. 

І до речі. БіБіСі, що деякі наші рідні установи теж розщедрилися на потреби свого штату, оплативши їм досуп до деяких подібних ресурсів. Зокрема (і це вже аж ніяк не БіБіСі, самі дивіться), так зробила Національна бібліотека імені Вернадського у Києві. Її працівники можуть послуговуватися системами ScienceDirect, Scopus, EBSCO host та East View (остання, між іншим, ще один привід для самоозеленення - вона знову російська).

І лише одне будить у мені чи то звіра, чи то прокурора, чи то скиглика-ідеаліста. Чому шукати наукову інформацію нас не вчили в універі? А ми ж, як-не-як, були жителями Автоновної Республіки Інформатика, то нам вже мали трохи вправити мізки щодо того, де нам шукати інфу на свої курсові/дипломні та інше неподобство? Особливо, коли у звичайній бібліотеці потрібною літературою не дуже розживешся, а інвестувати у свій розвиток по півсотні гривень за книжку дещо накладно. Я взагалі дівчинка самостійна і люблю доходити до багатьох речей самотужки. Проте навіть я розумію, що своїм ходом - то добре, але довго. Бо хорошая мысля приходит... в магистратуре.